Самоосвітня компетентність учителя — один зі шляхів підвищення професійної майстерності

 

   Девіз «Учити самого себе» має стати девізом кожної особис­тості.

Перед учителем поставлено важливе зав­дання — здійснювати розвиток гармонійної ком­петентної особистості. Змінюються орієнтири ос­віти —змінюється й учитель, цілі та завдання його освітньої діяльності.

Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв'язана лише за умови забезпечення ви­сокої компетентності та професійної майстер­ності кожного педагога. На жаль, загальний рі­вень професійного педагогічного потенціалу вчи­тельських кадрів останнім часом має тенденцію до зниження, що, у свою чергу, негативно впли­ває на навчально-виховний процес у школах. Сьогодні досить актуальною є проблема безпе­рервної освіти, спрямованої на професійне ста­новлення педагогічних працівників, удоскона­лення педагогічної майстерності й підвищення кваліфікації педагогів. Ми перестаємо рости фі­зично, але інтелектуально ми продовжуємо рости. Учитель бачить, знає, відчуває лише те, що доз­воляє йому його внутрішній світ. Тому вчитель повинен постійно оновлюватися. Дорослих лю­дей треба цьому навчати. Мова йде про індиві­дуальний розвиток. Це як генетичний набір — індивідуальний і неповторний. Індивідуальний розвиток залежить від множини факторів, серед яких як негативні слід відзначити: інертність, яка дозволяє вчителю «капітулювати» раніше, ніж він використає свій потенціал; розчарування, пов'язане з деморалізацією особистості, зумов­леною першими невдачами та настроєністю «тут нічого не можна зробити»; недостатню підтримку з боку колег; неадекватний зворотний зв'язок; «ворожість» оточення з висміюванням або сабо­тажем; недостатність ресурсів. Привабливі фан­тазії можуть приємно хвилювати нашу уяву, ство­рюючи ілюзію просування вперед, але в дійсності спостерігається застій, а може, і регрес, оскільки реальний розвиток бере свої витоки в реальних діях та вчинках.

Індивідуальний розвиток — це боротьба із труднощами та прийняття необхідності ризику бути більш відкритим та правдивим у всіх сферах своєї життєдіяльності.

На якому б етапі життєвого досвіду і про­фесійного шляху не перебував учитель, він ніколи не може вважати власну освіту завершеною, а свою професійну компетентність повністю сформова­ною. Сьогодні кожен педагог самостійно вивчає найважливіші аспекти своєї майстерності, цьому значною мірою сприяє діагностика професійних труднощів та успіхів учителя. Така діагностика спрямована на:

•  формування мотивації пізнавальної актив­ності школярів;

• відслідковування рефлексії учнів;

• відслідковування розвитку ціннісної сфери учнів;

• контроль взаємин учителя з учнями;

• адекватне оцінювання результатів діяльності учнів;

• здійснення диференціації та індивідуалізації навчального процесу;

• структурування навчального матеріалу з теми. . Працюючи над собою, можна побачити, що ба­гато перешкод у власному розвиткові лише зда­ються непереборними. Пізнати себе допоможуть такі поради:

• читаючи, більше дізнавайтесь про те, що відкриває Вас, психологію індивідуального роз­витку;

• розмовляючи з родичами та друзями, напо­лягайте на серйозних темах;

• засвоюючи новий досвід, спробуйте про­вести уроки в новому, не властивому Вам стилі, адже навіть коли такий експеримент буде невда­лим, він дозволить виявити Ваші потенційні мож­ливості;

• роблячи помітки щодо певних думок, пізніше «ознайомтеся з ними». Інколи це дає дивний, не­сподіваний для самого себе результат;

• приєднуючись до групи індивідуального роз­витку особистості, обирайте ту, члени якої близькі Вам за переконаннями. У такому' випадку у Вас буде спільне «ноу-хау»;

• слухаючи лекції та беручи участь у дискусіях, виявляйте своїх супротивників. Ця альтернатива може бути для Вас джерелом корисної інформа­ції про себе;

• згадуючи своє виховання, проводьте глибо­кий самоаналіз.

В американців є одне уже корисне поняття «селфмейдмен»—людина, яка зробила саму себе. Так називають людей, які завдяки своїм зусиллям домоглися значних успіхів. Кожен педагог, певною мірою, є «селфмейдменом». Але наша біда в тому, що в більшості випадків ми точно не знаємо, чого бажаємо досягти, як це зробити.

Тому робота з педагогічними кадрами будується на суб'єкт-суб'єктних взаєминах, коли фахівці-практики виступають у ролі активних учасників навчальної діяльності. Цьому сприяє поетапне здійснення управління процесом досягнення про­фесійної майстерності через:

• керівництво методиста;

• участь у міських методичних заходах;

• роботу в шкільних методичних об'єднаннях і предметних кафедрах;

•  курси підвищення кваліфікації;

•  самоосвіту педагогів.

У системі неперервної освіти роль з'єднувальної ланки між напрямами роботи виконує самоосвіта, бо ніякі методично правильно побудовані й нау­ково обґрунтовані семінари не дадуть плідних ре­зультатів, якщо не знайдуть свого продовження в самоосвітній діяльності вчителів. Самоосвіта в системі підвищення кваліфікації є найголовнішою ланкою.

Рекомендації щодо вдоско­налення самоосвітньої роботи :

1.  Організувати конкурси ідей та створити умови для їх реалізації.

2. Покращити базу інформаційних джерел щодо розвитку самоосвітньої компетентності.

3. Започаткувати певні інтерактивні заходи (де­бати, диспути, дискусії) для з'ясування рівня само­освітньої роботи кожного члена колективу.

4. Проводити відкриті засідання методичних об'єднань із застосуванням інтерактивних техно­логій.

Здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину, ніж сама освіта в навчальному закладі. Девіз «Учити самого себе» має стати девізом кожної особис­тості. Але найактуальнішим він стає для педагогів, бо внаслідок їхньої наближеності до молодого по­коління здійснюється безпосередній вплив на роз­виток особистості дитини. Особистісно орієнто­вана самоосвіта педагога забезпечує підвищення педагогічної майстерності, а в результаті — без­перервний саморозвиток педагога та його вплив на розвиток учня. В основі ефективної педагогічної діяльності лежить позитивна «Я-концепція» вчи­теля, бо прийняття і розуміння себе, оптимістичне життєрадісне світосприйняття—чи не головний принцип забезпечення соціально-пси­хологічних умов для зміцнення та збереження спри­ятливих тенденцій у самовдосконаленні та самореалізації особистості педагога.

Позитивну «Я-концепцію» слід розглядати че­рез взаємозв'язок, взаємозумовленість емоційно-ціннісного й поведінкового компонентів. На від­повідних показниках цих складників базується са­моосвітня діяльність педагога як житгєтворча сила його педагогічної майстерності.

Отже, самоосвіта — це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізації, створенні умов для розвитку особистісно й соціально значу­щих якостей і вчителів, і учнів.

Самоосвіта — постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки .

Організація самоосвіти вчителя залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети вдосконалення його педмайстерності, вибору форм і способів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності .

Додаток 1

Класифікація методико-педагогічних

заходів щодо стимулювання

самоосвіти педагогів

I група заходів спрямована на підсилення прак­тичного напряму самоосвіти:

• навчальні семінари на базі відкритих уроків;

• вирішення проблемних дидактичних зав­дань;

• інструктивно-методичні консультації й на­ради;

• уроки-тренінги;

• співбесіди з учителями.

II група заходів спрямована на підсилення нау­кового напряму самоосвіти. До неї входять:

• психолого-педагогічні семінари;

• презентації педагогічних новинок;

• проблемні семінари;

• педагогічні читання.

III група заходів передбачає колективну твор­чість:

•  «круглий стіл»;

• випуск методичного бюлетеня;

• творчі майстерні.

IVгрупа заходів заохочує вчителів до активної творчої діяльності та включає:

• предметно-методичні тижні;

• ділові ігри;

• конкурси професійної майстерності.

V група заходів спрямована на презентацію ін­дивідуальних здобутків. Це:

• публікація методичних знахідок;

• творчі звіти;

• майстер-клас.

Додаток 2 Етапи опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності

Діагностичний:

діагностика труднощів у праці педагога;

розробка концептуальних основ.

Організаційний:

створення матеріальних умов;

мотивація.

. Практичний:

послідовне вирішення всіх завдань;

моніторинг;

корекція.

. Узагальнювальний:

дослідження ефективності;

аналіз результатів;

розробка прогнозу.

Додаток З Анкета

І. Як ви організовуєте самоосвіту?

а) Планую на перспективу;

б) планую роботу з вирішення окремих про­блем у міру їх надходження;

в) знайомлюсь із публікаціями, що виходять друком;

г) працюю за планами, що пропонує адмініст­рація;

ґ) довідуюсь про педагогічні новини з випад­кових джерел;

д) не маю плану самоосвіти, тому що вважаю це за непотрібне;

є) працюю лише над удосконаленням свого рівня як вчителя-предметника; є) інший варіант.

2. Що заважає Вам організовувати само­освіту?

а) Відсутність часу;

б) відсутність умов удома;

в) відсутність доступу до літератури;

г) незацікавленість адміністрації в самоосвіт­ній діяльності вчителя;

ґ) недоліки в роботі методичного кабінету;

д)  особиста інертність, неорганізованість, лінь;

є) інші причини.

Самооцінка

реалізації потреб педагогів у розвитку та саморозвитку

Анкета № 1

Виявлення здатності вчителя до розвитку та саморозвитку

Відповідаючи на запитання анкети, поставте бали, які тотожні Вашій думці:

•  5 —якщо наведене твердження повністю від­повідає дійсності;

•  4 — швидше відповідає, ніж ні;

•  3 — і так, і ні;

•  2 — швидше не відповідає;

•  1 — не відповідає.

1. Я прагну вивчити себе.

2. Я б залишив час для розвитку, якби не був завантажений справами.

3. Перешкоди, що виникають, стимулюють мою активність.

4. Я шукаю зворотний зв'язок, оскільки це до­помагає мені пізнати й оцінити себе.

5. Я рефлексую свою діяльність, виділяючи для цього спеціальний час.

6. Я аналізую свої почуття й досвід.

7. Я багато читаю.

8. Я багато дискутую з питань, які мене цікав­лять.

9. Я вірю у свої можливості.

10. Я прагну бути якомога більше відкритою людиною.

11. Я усвідомлюю той вплив, який здійснюють на мене оточуючі люди.

12.  Я керую своїм професійним розвитком і отримую позитивні результати.

13. Я радію засвоєнню нового.

14.  Зростаюча відповідальність не лякає мене.

15.  Я позитивно ставлюся до просування по службі.

Підрахуйте загальну кількість балів. Якщо Ви набрали 55 і більше балів, це означає, що Ви ак­тивно реалізуєте свої потреби в саморозвитку; на­бравши від 36 до 54 балів, Вам доведеться визнати,

що у Вас відсутня чітка система саморозвитку; нарахувавши від 15 до 35 балів, Ви повинні зро­зуміти, що перебуваєте в стані призупиненого са­морозвитку.

Анкета № 2

Виявлення позитивних

і негативних факторів розвитку

та саморозвитку вчителя

Мета анкетування: виявити фактори, які сти­мулюють і перешкоджають навчанню, розвитку й саморозвитку вчителів.

Оцініть перераховані нижче фактори за 5-баль-ною шкалою:

•  5 — так (перешкоджають чи стимулюють);

•  4 — швидше так, ніж ні;

•  3— і так, і ні;

•  2 — швидше ні;

•  1 —ні.

 Негативні фактори:

1. Власна інерція.

2. Розчарування в результаті невдач, які мали місце раніше.

3. Відсутність підтримки й допомоги від керів­ників.

4. Ворожість оточуючих (заздрощі, ревнощі й т. ін.), які негативно сприймають Ваші зміни й праг­нення до кращого.

5. Неадекватний зворотний зв'язок зі членами колективу й керівниками, відсутність об'єктивної інформації про себе.

6. Стан здоров'я.

7. Нестача часу.

8. Обмежені ресурси, складні життєві обста­вини.

Позитивні фактори:

1. Шкільна методична робота.

2. Навчання на курсах.

3. Приклад і вплив колег.

4. Приклад і вплив керівників.

5. Організація праці в школі.

6.  Увага до визначеної проблеми зі сторони керівників.

7. Довіра.

8. Новизна діяльності, умов роботи й можли­вості експериментування.

9. Заняття самоосвітою.

10. Інтерес до роботи.

11. Зростаюча відповідальність.

12. Можливість отримання визнання в колек­тиві.