Організація системи самоосвітньої діяльності вчителя в школі

Організація системи самоосвітньої діяльності вчителя в школі

Зміст

І.  Вступ

ІІ. Основна частина

   2.1. Самоосвіта вчителя - найважливіша умова підвищення професійної 

          майстерності вчителя.

   2.2. Роль школи в організації самоосвітньої діяльності вчителя.

   Висновок

   Література

 Додатки

  

Вступ

Учитель живе доти, доки вчиться, як тільки він

перестає  вчитися — у ньому вмирає вчитель

К. Ушинський

Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України зазначають:

·       «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру» (Закон України «Про освіту»);

·       «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення — важлива умова модернізації освіти» (Національна доктрина розвитку освіти).

Хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому ц полягає основна місія сучасного учителя. Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний учительській праці.

Сучасний стан розвитку освіти включає синтез кращих досягнень вітчизняної педагогіки з інноваційними ідеями. Забезпечення інноваційної діяльності передбачає глибоке вивчення теоретичних питань, удосконалення навчально-виховного процесу і, відповідно, докорінно змінює вимоги до підвищення професіоналізму освітян.

Проблема підвищення якості професійного становлення педагогічного працівника набуває особливої актуальності. Сучасний навчальний заклад потребує педагога, який володіє високою фаховою майстерністю та професійною культурою, здатний до навчання упродовж життя. Особливо важливим є усвідомлення значущості такого навчання для його професійної мобільності, підтримки власної конкурентоспроможності на ринку праці.

Ідея неперервної професійної освіти, реалізації концепції «Освіта упродовж  життя» посідає важливе місце серед сучасних прогресивних освітніх ідей, спрямованих на забезпечення випереджувального розвитку нашого суспільства та прогресу всього людства. Подальші успіхи у суспільстві неможливі без випереджувального інтелектуального розвитку педагога, без постійного збагачення його науковими знаннями. Здійснення неперервності освіти стало ключовою соціальною проблемою. Від її успішного розв’язання залежить становлення професіоналізму. Самоосвіта, самостійна пізнавальна діяльність є головними чинниками професійного становлення педагога і, як результат, збільшення інтелектуального багатства суспільства.

Основні аспекти проблем самоосвіти педагогічних працівників розглядалися у науково-методичних розробках таких учених, як Н. Верченко, С. Гергуль, А. Кузьмінський, Б. Набока, О. Рідкоус, Н. Санжарівська, С.Сисоєва. Вони визначають, що підвищення професійної майстерності освітян є необхідною умовою випереджувального розвитку, який можливий лише за умови системної і неперервної самоосвітньої діяльності та накопичення творчого досвіду.

2.2. Самоосвіта вчителя - найважливіша умова підвищення професійної    

       майстерності вчителя                                        

       Сучасні тенденції якісного оновлення змісту освіти, форм і методів навчання висувають перед вчителем ряд завдань, вирішення яких неможливе без глибокого опанування  сучасної педагогічної теорії  та психології щодо організації навчального процесу через  застосування ряду інноваційних педагогічних технологій, зорієнтованих на розвиток особистості учня.

        Загальновідомо, що в системі організації навчального процесу, як правило, основна увага приділяється змісту та пошуку раціональних організаційних форм і методів навчання  та виховання, хоча практика доводить інше: головне – не в самому методі чи формі, а в  їхньому інструментуванні, умінні вчителя поєднати їх з вимогами і можливостями учнів,  з умовами конкретної ситуації, інакше один метод чи форма не спрацюють, а потребуватимуть  застосування окремої педагогічної технології. Вищезазначені вміння і є педагогічною  майстерністю вчителя.  До того ж педагогічна майстерність залежить від того, яким арсеналом активних методів і прийомів він володіє, яким чином з їх  різноманітної палітри він  обирає ті  найоптимальніші, які найкраще і найшвидше допоможуть реалізувати його цільові  завдання. Одним із основних засобів підвищення професійної майстерності та загальної     культури є самоосвіта.

         Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів. Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.

Механізм самоосвіти – це самоформатування. Самоосвіта – це усвідомлений рух від:

Н.В. Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само-»:

- самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

- самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

- самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, у суспільстві, усвідомити свої інтереси;

- самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

- самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;

- самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

- самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;

- саморозвиток – результат самоосвіти.

 Принципи самоосвіти вчителя:

 1. Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності).

 2. Принцип діяльності (практична спрямованість роботи).

 3. Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

 4. Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

 5. Принцип самоорганізації (здатність особистості раціонально організовувати свою діяльність).

Основні компоненти самоосвітньої діяльності

         Стартовий інтелектуальний потенціал – певний обсяг знань, умінь та навичок набутих вчителем. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме: стан науково-теоретичної підготовки; стан психолого-педагогічної підготовки; стан методичної підготовки; стан технологічної підготовки.

Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності: читання; слухання; спостереження; експеримент.

Уміння розумової діяльності: чуттєве пізнання; техніка мислення; вибір проблем та шляхів рішення.

Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання: вибір форм самоосвіти; планування; організація робочого місця; самоорганізація; самоаналіз; самоконтроль.

Під мотивацією формування безперервної самоосвіти розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають певного смислу. Мотиви формування безперервної освіти дуже різноманітні. Серед них частіше зустрічаються: прагнення до постійного самовдосконалення; прагнення до самовираження; прагнення до самореалізації та самоствердження особистості; професійне зростання; розширення кругозору; підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей; наявність пізнавальної зацікавленості; створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег; підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації; підвищення особистого рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

       Наразі самоосвіта вчителя набувала особливої актуальності. Вчені – дидактик визначають, що здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину, ніж сама освіта у навчальному закладі.

          Самоосвітня діяльність включає:

      - науково – дослідницьку роботу за проблемою;

      - вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

      - участь у колективних і групових формах методичної роботи;

      - вивчення досвіду своїх колег;

      - теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів.

          Так, наприклад, найважливішими напрямами самоосвіти з предмета можуть бути такі:

-         вивчення нових програм і підручників, усвідомлення їх особливості і вимог;

-         вивчення додаткового наукового матеріалу;

-         проведення самостійної роботи з розв’язування задач, організація  лабораторних і практичних робіт, дослідів і вправ;

-         освоєння технічних засобів навчання та мультимедійних, комп’ютерних технологій.

         Безперечно, організація самоосвіти вчителя залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети удосконалення його педагогічної майстерності, вибору форм і способів  узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності  через     наступні етапи, а саме: діагностичний, організаційний, практичний, узагальнюючий.

         ДІАГНОСТИЧНИЙ етап включає діагностику ускладнень вчителя, розробку концептуальних   основ та участь навчальних і установчих семінарах.

         ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ   етап передбачає створення матеріальних умов, підготовку науково-методичних матеріалів, інструментарію, мотивацію.

         ПРАКТИЧНИЙ етап передбачає послідовне вирішення запланованих завдань, моніторинг, корекцію.

          УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ етап передбачає дослідження ефективності, аналіз результатів, розробку  прогнозу.

2.2. Роль школи  в самоосвітній діяльності вчителя

     Творчому зростанню вчителя сприяє постійна самоосвітня діяльність у поєднанні зі стимулюючими чинниками. Психологи доводять, що кожна особистість потребує досягнень. Прагнення успіху — процес керований, а бажання самовдосконалення — природне, дане нам від народження. Стимулювання діяльності творчого вчителя є однією з функцій адміністрації школи.

Зовнішні стимули, які сприяють розвитку творчої активності:

·         повага батьків і членів колективу;

·         співпраця з учнями й колегами;

·         доброзичливі відносини з адміністрацією;

·         підвищення кваліфікації;

·         творча атмосфера в колективі;

·         використання досвіду інформаційної діяльності тощо.

Морально-психологічні умови розвитку творчості в школі:

·         відсутність конфліктів;

·         атмосфера взаємоповаги, пошани й гордості за свою професію;

·         уміння керівника розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його та скерувати діяльність у потрібному напрямі.

 Навчання вчителя не може мати зупинок, перерв, не може завершитися.

К. Ушинський зазначав: «Учитель живе доти, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися — у ньому вмирає вчитель».

  Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. До того ж, ці вимоги мають бути вищими за людські можливості (О. Бодальов). Важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення фахівця до вимог. Потрібно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується, насамперед, на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних рисах людини, зокрема її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у межах компетенції.

Етапи самовдосконалення:

·         самоусвідомлення та прийняття рішення щодо самовдосконалення;

·         планування та вироблення програми самовдосконалення;

·         безпосередня практична діяльність щодо реалізації поставлених завдань, пов'язаних із роботою над собою;

·         самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійно педагог самовдосконалюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, самовиховання.

Мета самоосвіти педагога:

·         засвоєння, оновлення, поглиблення знань;

·         узагальнення досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, що передбачає саморозвиток і самовдосконалення особистості;

·         задоволення особистих інтересів та об'єктивних потреб освітнього закладу.

     Ефективність самоосвіти вчителя залежить від стилю управління педагогічним колективом,   який передбачає індивідуальний підхід до кожного вчителя, всіляку підтримку його творчості, прагнення до самореалізації.  Тому самоосвіті сприяє передусім робота науково-методичної служби, перед якою постають завдання:

          а) створити вчителеві умови для інтелектуального, соціального та духовного розвитку, самореалізації особистості;

          б) досягти оптимальної реалізації впливу самоосвіти на розвиток особистості вчителя та  учнів;

          в)  забезпечити максимальну мобілізацію психічних ресурсів особистості з метою забезпечення  самореалізації.

         На сьогодні загальноприйнятою є така класифікація методико  педагогічних заходів щодо стимулювання самоосвіти вчителя.

          І група спрямована на підсилення практичного напрямку самоосвіти:

         - навчальні семінари на базі відкритих уроків;

         - вирішення проблемних педагогіко – дидактичних завдань;

         - інструктивно-методичні консультації і наради, уроки – тренінги;

         - співбесіди з учителями.

           ІІ група спрямована на посилення наукового напрямку самоосвіти. До неї входять:

         - психолого-педагогічні семінари;

         - презентації педагогічних новацій;

         - проблемні семінари;

         - семінари – тренінги;

         - педагогічні читання.

          ІІІ група методико – педагогічних заходів передбачає колективну творчість:

         - круглий стіл;

         - випуск методичного бюлетеня;

         - творчі майстерні.

           ІУ  група заохочує вчителів до активної творчої діяльності і включає:

         - предметно – методичні тижні;

         - узагальнення педагогічного досвіду;

         - ділові ігри;

         - конкурси педагогічної майстерності.

            У  група сприяє  оприлюдненню індивідуальних наробок. Це, зокрема:

         - публікація методичних знахідок;

         - творчі звіти;

         - майстерні класи;

         - педагогічні виставки.

            Методична рада постійно знайомить із досягненнями педагогічної науки та передового педагогічного досвіду, допомагає сконцентрувати зусилля колективу на розв’язання пріоритетної педагогічної проблеми – спочатку визначається педагогічна проблема, для її розв’язання створюється робоча група, яка вивчає стан цієї проблеми та аналітична група, яка аналізує творчі наробки щодо її розв’язання в педагогічній науці, у перспективному досвіді, потім окреслюється ціль роботи, завдання.

           Основні  ж управлінські функції щодо підвищення самоосвітньої діяльності вчителя   покладено на заступника директора з навчально-виховної роботи, це зокрема:

    1. Аналітико – прогностична (здійснення діагностики і спонукання до самодіагностики професійної діяльності).

    2. Планування ( допомога у формуванні проблеми і завдань, очікуваних результатів).

    3. Організаційно – координаційна (підбір літератури, консультації) щодо розробки програми,  організація показу успіхів.

    4. Контрольно-оцінювальна (планування системи внутрішкільного контролю).

    5.  Регуляторно-корекційна (рефлексивна оцінка процесу і результатів, вихід на нову проблему).

    6. Соціально – психологічна (створення сприятливого мікроклімату, необхідного для продуктивної роботи вчителя, стимулювання).

    7. Цільова (допомога у виборі форм реалізації програми самоосвіти).

             Отже, розглянувши роль заступника директора в керівництві самоосвітньою діяльністю вчителя, бачимо, що він  виступає в різних ролях: психолога ( помічника та натхненника), менеджера (організатора та координатора), методиста( консультанта та   діагноста).

             На початку навчального року кожен вчитель заповнює діагностичну картку, де  відзначає рівень ускладнень, які в нього виникають, а наприкінці заповнює методичну карту, де відтворює свою наукову, культурологічну і громадську діяльність, Карти дають можливість заступнику директора з навчально-виховної роботи відстежувати  ступінь зростання педагогічної майстерності вчителя.

             За результатами діагностики складають програму роботи над проблемою, розраховану на п’ять років, від атестації до атестації. Під час розробки програми обов’язково враховується послідовність виконання етапів самостійної діяльності. Учитель, як показує досвід,у змозі виділити на підвищення кваліфікації 7-9 годин щотижня, включаючи безпосередньо      підготовку до уроків.

              Крім планової самоосвітньої діяльності вчителів школи спонукають до самоосвіти  протягом року, під час підготовки до методичних заходів ( у планах підготовки до педагогічних читань, педагогічних практикумів, науково – практичних конференцій вказується перелік джерел для самостійного опрацювання). Усі теми самоосвітньої діяльності вчителів спрямовані на розв’язування науково – методичної проблеми школи.

              Стимулювання самоосвіти вчителів школи вирішується також за допомогою атестацій. Через різні організаційні форми вчитель, який атестується, представляє результати   і визначає мету на перспективу. Критерії оцінювання результатів самоосвіти  конкретизують   аспекти ефективності та параметри оцінки.

             Щодо оцінювання результатів самоосвіти вчителів, то найчастіше адміністрація  школи керується такими показниками:

            а) рівень навченості учнів;

            б) рівень розвиненості і професійних особистісних якостей;

            в) характер взаємин вчителя з учнями;

            г) рейтинг вчителя;

            д) активність у науково – методичній роботі, наявність авторських програм, підручників  посібників.

              Окрім цього, адміністрація школи всіляко турбується про поліпшення умов праці    і доцільне використання робочого часу вчителями (вчителеві для самоосвіти потрібен час).

             Заступник директора складає науково обґрунтований розклад і графіки роботи з урахуванням можливостей вчителя; рівномірно розподіляє між вчителями громадські доручення, раціонально проводить засідання педагогічних рад, зборів, нарад.

             Вивчення методичної проблеми завершується підсумковою загальношкільною   науково – практичною конференцією або педагогічними читаннями. (Після проведення конференції робота над проблемою припиняється, учасники конференції приймають науково обґрунтовані педагогічні та методичні рекомендації, які складають основу подальшої практичної роботи з проблеми).

              Таким чином, у  навчальному закладі методична робота має бути спрямована на підвищення науково – теоретичного і загальнокультурного рівня вчителів, їхньої психолого-педагогічної підготовки та професійної майстерності, на впровадження у практику досягнень науки, інноваційних педагогічних технологій, передового досвіду.

             

       

   

      

      

 Висновок

   На основі викладеного матеріалу можна зробити висновок, що самоосвітня діяльність є необхідною умовою випереджувального розвитку професійного становлення сучасного педагога. Вона спрямована на отримання нових знань, умінь, систематизованої інформації та активне їх використання в практиці роботи. У процесі самоосвітньої діяльності педагогічний працівник самостійно вирішує, яким чином поєднувати пізнавальні інтереси з вимогами та можливостями суспільства.

Вивчення питань самоосвіти педагогічних працівників дало можливість виділити ряд найбільш важливих вимог до організації їх самоосвітньої діяльності: систематичність і послідовність самоосвіти, безперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту і форм самоосвіти; комплексний підхід до відбору змісту й організації обраної проблеми дослідження; зміст, форми і методи самоосвітньої діяльності повинні відповідати особливостям педагога, наявності у нього певних якостей, умовам роботи, його можливостям, професійним інтересам; завершеність самоосвітньої роботи на кожному з її етапів; зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю.

Саме ці вимоги забезпечують випереджувальний розвиток освітян, сприяють підвищенню ефективності навчально-виховного процесу та успішній реалізації його основної мети.

Важливо, щоб самоосвіта для педагогів стала необхідністю, обов’язковим видом діяльності не лише у зв’язку з потребою суспільства, а й за умови їх особистих переконань та прагнень до самовдосконалення фахової майстерності, адже творча самоосвітня діяльність сприяє збагаченню знань педагога в освітній сфері, підвищенню його фахового рівня та вдосконаленню власного професіоналізму.

Література

1. Закон України “Про освіту”. – К.: Генеза, 1996. – 36 с.

2. Борисюк В.В. Розвиток соціально-педагогічних ідей в Україні (кінець ХІХ ст.)// Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Зб. наук.-метод. пр. – Київ-Житомир, 1999. – 188 с.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.:Либідь, 1997. –376 с.

4. Дубасенюк О.А. Методи формування професійної умілості майбутніх вчителів// Шлях освіти. – 1998. - № 3. – С. 37-40.

5.  Малихін О.В. Методичні рекомендації для формування у майбутніх учителів потреби в професійній самоосвіті. – Кривий Ріг: КДПУ, 2000. – 24 с.

6. Санжарівська Н. В. Самоосвітня діяльність педагогів /Н. В.Санжарівська // Управління школою. - 2010. - №8. - С. 17-19

7. Сігаєва Л.Є. Проблема підготовки й підвищення кваліфікації вчителів у контексті неперервної освіти// Педагогіка і психологія. – 1999. - № 3. – С.94-100.

         додаток 1

План самоосвіти вчителя

Мета самоосвіти:

·         поглиблення загальнопедагогічних і психологічних знань для вдосконалення методів навчання й виховання;

·         вивчення різноманітних методик;

·         опанування досягнень педагогічної науки, перспективного педагогічного досвіду;

·         підвищення загальнокультурного рівня педагога.

Технологія самоосвіти:

·         спілкування з висококваліфікованими педагогами;

·         розв'язання конкретного практичного завдання;

·         критичний огляд періодичної преси.

Алгоритм самоосвіти:

1.     Проблема, над якою працює школа.

2.     Власна методична тема.

3.     Термін реалізації (роботи над темою).

4.     Мета.

5.     Завдання.

6.     Очікувані результати.

7.     Література з теми.

8.     Методичні рекомендації.

9.     Використання технологій.

10.           Упровадження нових методичних прийомів і підходів під час викладання предмета.

11.           Адаптація комп'ютерних програм для використання під час викладання.

12.           Розробка тестів, які можуть бути використані вчителем на уроці для оцінювання якості засвоєння учнями нового чи вивченого матеріалу.

13.           Проведення уроків, на яких буде використано матеріали, дібрані вчителем з певної теми.

14. Проведення відкритих уроків із запрошенням на них адміністрації й учителів школи.

15. Мультимедійний супровід уроків.

16. Розробка сценаріїв уроків і заходів із використанням комп'ютерних програм.

17. Організація позакласної та гурткової роботи з предмета.

18. Відвідування семінарів, уроків колег, конференцій.

19. Дискусії, наради, обмін досвідом із колегами для отримання методичної допомоги.

20. Публікація статей у періодичній пресі та фахових журналах.

21. Систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації.

22. Колективний контроль: виступи на педагогічних радах, практичних конференціях, відкритих уроках, індивідуальні звіти на нарадах, рецензування рефератів колег.

  

додаток 2

Поради педагогу

Можлива проблема	Шляхи розв'язання
1. Не можу визначитися з темою самоосвіти	·         Виокремить із багатьох проблем, що випливають із результатів діагностичного обстеження, спостережень за дітьми, аналізу роботи, найголовнішу, розв'язання якої може дати стійкі позитивні результати. ·         Визначте актуальність певної проблеми, перспективність і практичну значущість для підвищення освітньо-виховного процесу. Опирайтеся на нормативно - правові документи: закони, листи МОН молодь спорту України, цільові програми, статистичні дані тощо
2. Не можу вибрати з великої кількості пропонованої літератури необхідну	·         Огляд змісту, вступу, висновків дають загальне уявлення про зміст книги, роблять перечитування свідомим і цілеспрямованим. ·         Дайте відповідь на запитання: що мені відомо з цієї теми? Що хотілося 6 дізнатись з огляду на запропоноване в змісті? ·         Складіть план вивчення дібраної літератури. ·         Розпочніть із вивчення традиційних методик щодо проблеми. ·         Окресліть сучасні погляди на проблему. ·         Використовуйте досвід роботи інших педагогів
3. Під час опрацювання методичної літератури не можу глибоко усвідомити прочитаний матеріал	·         Під час читання виокремлюйте ключові слова, думки, судження. ·         Записуйте найважливіші з них у власному формулюванні, використовуючи різні прийоми запису прочитаного: стислий виклад думки, фактів, узагальнення власних суджень, виокремлення головної думки й головного для себе умовними позначеннями. ·         Записуйте запитання, які виникають у міру ознайомлення з джерелами. ·         Користуйтеся довідниками, словниками, що розкривають основні терміни й поняття
4. Під час вивчення теми виникає відчуття, що більшість матеріалу не запам'ятовую	·         Складіть план чи алгоритм отриманих під час вивчення матеріалів. ·         Уявіть, «програйте» можливі ситуації й варіанти практичних дій
5. Отримано великий інформаційний матеріал («каша в голові»), губиться важлива інформація	Дайте відповідь на запитання: які основні ідеї викладені в збірнику? Що мені відомо з цієї теми? Які думки, судження можуть бути мені корисними в практичній роботі з дітьми?

додаток 3

Як правильно формулювати тему? Формулювання із зазначенням досліджуваного процесу й умов, у яких його вивчають

Досліджуваний процес	Предмет дослідження	Умови
Вивчення.	Пізнавальні здібності.	На музичних заняттях...
Дослідження.	Пізнавальна активність.	Під час вивчення...
Розвиток.	Вміння щось робити.	Під час знайомства...
Формування.	Особистісні риси.	В ігровій діяльності...
Становлення.	Допитливість.	Під час екскурсій...
Виховання.	Самостійність.
Аналіз.	Спостережливість
Розробка.
Організація.
Вплив

  

додаток 4

Алгоритм формулювання теми

Формулювання теми за алгоритмом

Щось як умова розвитку чогось

Щось як засіб формування чогось

Використання чогось як засіб (умова) розвитку (формування, виховання, становлення) чогось

Наприклад:

«Ігрова модель навчання як умова пізнавальної діяльності учнів».

«Сюжетно-рольова гра як засіб формування комунікативних здібностей учнів початкових класів».

«Використання розвивальних ігор як засібу розвитку пізнавальних здібностей дітей молодшого шкільного віку».

Визначення актуальності й новизни дослідження

Дайте відповідь на запитання: чому цю проблему потрібно вивчати тепер, наскільки вона важлива для практики навчання й виховання школярів?

Актуальність полягає в теоретичному обґрунтуванні проектованого результату, який заплановано досягти.

Новизна може полягати в оригінальному розв'язанні питань, використанні регіональних особливостей.

Формулювання мети дослідження

Мета — це те, що необхідно отримати чи показати в результаті роботи, це уявлення про загальний результат роботи.

Наприклад:

«Визначити шляхи реалізації творчого потенціалу вчителя з метою підвищення результативності навчально-виховного процесу».