Формування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках фізики

Зміст

 Формування мотивації навчальної діяльності учнів  на уроках фізики

І     Вступ

ІІ   Основна  частина

2.1 Види  мотивації

2.2 Способи  формування  мотивації

2.3 Мотивація при вивченні фізики у загальноосвітніх школах

2.4 Приклади  використання  прийомів

      Висновок

      Література 

      Додатки

Вступ

Людина,  що  не  знає  нічого,  може  навчитися,

                                              справа  тільки  в  тому, щоб  запалити  в  ній 

                                                   бажання  вчитися.

                                                                                                              Д. Дідро

  Запалити  в  учнів  бажання  вчитися – основне  завдання  кожного  творчого  вчителя.   І  зробити  це  доцільно  на  етапі  мотивації  навчальної  діяльності.    Мотивація до навчання – одна із головних  умов реалізації навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально – пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. Її актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції.
          Не можна не зауважити, що теперішні школярі, з огляду на свої фізичні та фізіологічні особливості, потребують від нас, педагогів, особливої уваги, великого терпіння, уміння пояснити найпростіше, і це поряд із тим, що вони з легкістю оволодівають сучасними технологіями та складною технікою. Одним із основних чинників, що впливають на ставлення до навчання, є психологічна атмосфера в класі та школі. Якщо дитина відчуває увагу до себе з боку вчителів, зацікавленість у її успіхах, доброзичливість, то з радістю йде до школи та приділяє навчанню набагато більше уваги, що позначається на результатах навчальної діяльності. У іншому разі в дитини формується байдуже, а іноді негативне ставлення до школи, що впливає на якість навчання. Ми вчимо своїх учнів, готуючи основу їхнього майбутнього, яке досить складно спрогнозувати: важко уявити, чим займатимуться теперішні учні через десяток років після закінчення школи, які навички та знання їм знадобляться найбільше. Однак можна передбачити, що вміння критично мислити й ефективно здобувати знання буде актуальними для них усе життя. З огляду на все це, а також тому, що зростають темпи розвитку науки й обсяги нової інформації, ми повинні готувати активних, самостійних, здатних приймати рішення людей з розвиненими творчими здібностями. Фізика є фундаментальною наукою, яка вивчає загальні закономірності перебігу природних явищ, закладає основи світорозуміння на різних рівнях пізнання природи і дає загальне обґрунтування природничо-наукової картини світу. Сучасна фізика, крім наукового, має важливе соціокультурне значення. Вона стала невід’ємною складовою культури високотехнологічного інформаційного суспільства. Головна мета фізики в школі полягає в розвитку особистості учнів засобами фізики як навчального предмета, зокрема завдяки формуванню в них фізичних знань, наукового світогляду і відповідного стилю мислення, екологічної культури, розвитку в них експериментальних умінь і дослідницьких навичок, творчих здібностей і схильності до креативного мислення. Формування сучасної концепції фізичної освіти, перехід на гуманістичну парадигму, в основі якої лежать принципи диференціації, гуманізації та гуманітаризації, діяльнісного підходу, стимулювало пошук активних форм і методів навчання, які спонукають учнів до активних дій, сприяють розвитку їхніх комунікативних навичок. Далеко не всі учні захоплюються фізикою, не всі зацікавлені у збагаченні фізичних знань, бо фізика їм здається надто формальною, важкою для сприймання. Традиційно вважають, що найскладнішим предметом у школі є фізика. Вона вимагає постійних розумових зусиль, абстрактного і логічного мислення. Інтерес до природничих наук у дітей з кожним роком знижується.

Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає,  що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально – пізнавальної  діяльності. Формування мотивації – це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з  активною   поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами.

   На жаль, сьогодні пересічний учитель і типовий навчальний заклад орієнтовані переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю, наказів та вимог. Така практика згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового зниження інтересу учнів до навчання. У сучасній школі потрібно здійснити радикальні зміни з удосконаленням внутрішньої мотивації учнів. Методики «Спрямованість на набуття знань» та «Спрямованість на оцінку», розроблені Є.П.Ільїним і Н.А. Курдюковою, дадуть учителю змогу визначити, на що сформована мотиваційна сфера учнів – на знання (внутрішня мотивація) чи оцінку (зовнішня мотивація).

           

  2.1 Види  мотивації

«Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку чітко бачили мету з усіма проміжними ланками й прагнули досягти її», — писав Ян Амос Коменський. А мету навчання учні бачитимуть тільки тоді, коли вона буде чітко визначена і зрозуміло вмотивована вчителем. Мотивація навчальної діяльності учнів є невід’ємним і обов’язковим елементом будь-якого уроку, бо основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.

Для того, щоб побудувати науково обґрунтовану «педагогіку мотивації» необхідно ураховувати наукові досягнення сучасної психології мотивації. Мотивація навчання складається із багатьох аспектів, які змінюються й вступають в нові  співвідношення (суспільні ідеали, сенс навчання для учня, його мотиви, цілі, емоції, інтереси, рівень навчальних досягнень, когнітивні можливості). Тому становлення мотивації є не просте зростання  позитивного або негативного відношення до навчання, а утворення складних структур мотиваційної сфери. Ці окремі структури мотиваційної сфери (й складні, діалектичні відношення між ними) повинні стати об’єктом управління з боку вчителя.

На сучасному рівні психологічної науки педагог не має право констатувати те, що учень не хоче вчитися, необхідно з’ясувати причину небажання учня вчитися, які аспекти мотиваційної сфери у нього не сформовані і які психолого –педагогічні засоби впливу педагог повинен використовувати, щоб сформувати в учня мотивацію до навчально – пізнавальної діяльності.

Формування мотивації навчання неможливо здійснити без урахування вікових особливостей учнів й їх індивідуальних психологічних характеристик. Це означає, що педагог повинен організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб вирішувалися завдання розвитку мотиваційної сфери на певному віковому етапі та підготовки учнів до наступного етапу розвитку особистості. У зв’язку з розкриттям резервів вікового розвитку мотивації здійснюється особистісно–орієнтований підхід до навчання.

Мотивація — це інтереси, потреби, прагнення, емоції, переконання, ідеали, установки, які спонукають учня до діяльності. Мотивація сприяє появі в учня навчальної ініціативи й любові до навчання, спонукає його діяти з максимальною енергією в різних навчальних ситуаціях.

Існує кілька теорій мотивації діяльності людини, але для вчителя важливо одне: опанування способами створення на уроці такого навчального середовища, у якому б учні відчували внутрішню потребу вчитися. Це може бути за умови, коли учень самостійно ставить перед собою цілі й докладає зусилля для їхнього досягнення.

Необхідними умовами мотивації до навчання в учня повинні бути:

·                     допитливість учня;

·                     прагнення задовольнити свою допитливість;

·                     бажання самовдосконалюватися;

·                     досягнення поставленої мети.

По суті, існує два способи змусити дітей учитися — через активізацію зовнішньої та внутрішньої мотивації.

Зовнішня мотиваці. Коли учень мотивований зовні (вчителем, батьками), він бере участь у навчальному процесі заради похвали, визнання або щоб уникнути покарання. При зовнішній мотивації учень мало зацікавлений в саморозвитку і працює на короткотривалу (заслужити похвалу, не отримати низький бал), а не довготривалу (розвиток, удосконалення) перспективу. Як наслідок — такі учні вважають причиною своїх невдач і неуспішності зовнішні сили і відчувають, що не можуть впливати на ситуацію, що склалася. Свою невдачу вони сприймають як постійну й закономірну, а не як одноразову помилку. Такі учні потребують постійного заохочення. Якщо ж їх не хвалять, то в них виникає переконаність у відсутності в них здібностей.

Внутрішня мотивація. Учні мають працювати заради цілей, які вони самі для себе визначили, а не  цілей, нав’язаних іншими. За таких умов розвивається глибинний інтерес до предмета, тобто говорять про внутрішню мотивацію людини. При наявності внутрішньої мотивації задіються такі внутрішні фактори особистості, як потреби, інтерес, допитливість, задоволення. Учень навчається, не очікуючи на зовнішню винагороду. Він отримує внутрішню винагороду за рахунок підвищення почуття власної гідності, самооцінки, задоволення від того, що досягнув мети. Такий учень мало звертає увагу на оцінки чи заохочення викладача, а працює охоче завдяки внутрішньому інтересу, бажанню досягнути поставленої мети. Він розуміє, що  невдача пояснюється тим, що він недоопрацював матеріал або має недостатню базу, тобто приймає відповідальність за свої невдачі на себе. Такі висновки щодо власних невдач рухатимуть пізнавальний інтерес учня.

На жаль, не існує єдиної магічної формули для мотивації учнів. Багато чинників впливає на мотивацію: інтерес до предмета, усвідомлення його корисності, прагнення до успіху, впевненість і почуття власної гідності, наполегливість і терпіння, врешті-решт — подобається чи не подобається викладач. І, звичайно ж, не всі учні орієнтовані на цінності, вони мають різні потреби й бажання.

Зрозуміло, що для вчителя важливо створити умови для появи в учнів  як зовнішньої, так і внутрішньої мотивації.

2.2. Способи формування мотивації

1. Необхідно вибудовувати теоретичну логіку предмета, правильно орієнтувати учнів щодо формування в них розумових дій, щоб в учнів не виникло безпорадності перед новим навчальним матеріалом. Вчителю треба зробити учня співучасником навчання, а не виконавцем його волі. Мотивацією може бути окреслення перспектив вивчення теми, визначення мети вивчення навчального матеріалу, удосконалення навичок, необхідних для розв’язання проблеми, усвідомлення співучасті і взаємодії з іншими.

2.    Потрібно задіяти навчальні потреби, які в учнів уже сформовані. Вчитель має добирати такий навчальний матеріал, який би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання потрібні йому для досягнення певної конкретної мети.

 3.   На уроці потрібно чергувати методи і форми навчання. Різноманітність заохочує учнів до діяльності, мотивує їхню роботу. Рольові ігри, дискусії, мозкові штурми, демонстрації, проектна діяльність, створення аудіовізуальних презентацій, робота в малих групах -  усе це стимулює учнів до вивчення навчального матеріалу.

 4.   Перед кожним учнем треба ставити реалістичні вимоги. Вимоги педагога мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і тому втрачали інтерес до навчання. На початку вивчення теми вчитель повинен ознайомити учнів із вимогами, пояснити, чого вони мають навчитися, допомогти кожному учневі поставити перед собою цілі, яких він має досягнути. Нереальні цілі можуть призвести до розчарування і втрати інтересу до навчання. Крім того, цілі, визначені самим учнем, завжди є більш ціннісними, ніж поставлені викладачем або батьками.

 5.   Ускладнювати вимоги потрібно поступово. На початку семестру вчитель має створити для учня ситуацію успіху, а потім поступово підвищувати вимогливість. Учитель не повинен забувати про диференціацію навчання. Якщо вправи включають різнорівневі за складністю завдання, то кожен учень матиме змогу відчути успіх під час виконання завдань доступного для нього рівня.

 6.    Потрібно забезпечити оперативний зворотний зв'язок педагога й учня та якомога коротший термін перевірки робіт. Похвала й винагорода мають бути публічними. Зворотний зв’язок служитиме стимулом, він має бути чіткий і конкретний. Треба пояснювати учневі, у чому може бути його подальший прогрес, указати на сильні й слабкі сторони виконання роботи.

 7.   Учень має очікувати на нагороду за успіх. Позитивні і негативні коментарі впливають на мотивацію. Похвала підвищує в учнів упевненість у собі, зміцнює почуття власної гідності.

 8.   Аналізуючи (і особливо критикуючи!) учнівську роботу необхідно бути конкретним. Учень має відчути, що вчитель критикує певні невдалі сторони роботи, а не його самого. Необхідно уникати принизливих коментарів.

 9.   Треба уникати жорсткої конкуренції між учнями. Конкурс викликає тривогу, що може перешкоджати навчанню. У жодному разі не можна порівнювати учнів між собою, краще порівняти нинішні досягнення учня з його попередніми. При цьому треба зосереджуватися на прогресі, удосконаленні, а не негативних сторонах.

10.    На уроках, де це можливо, необхідно залишати за учнем право обирати види роботи. Учень охоче виконує завдання, вибрані з переліку. Тому якщо альтернативні завдання формують однакові поняття, треба пропонувати учням на вибір вправи, теми для презентацій чи творчих робіт, домашні завдання.

Мотивація на уроці —  не одноразова акція, а цілеспрямована робота, яка має організовувати й тримати в полі уваги учнівський інтерес до пізнання нового впродовж усього навчального часу. Формування мотивів діяльності відбувається в процесі самої діяльності. Мотивувати учня на кожному етапі уроку означає залучити його до діяльності, яка викликає в нього зацікавленість. Якщо сама діяльність викличе в нього інтерес, то можна очікувати, що в нього поступово з’являться потреби й мотиви до цієї діяльності.

Вихованню позитивної мотивації навчання сприяють загальна атмосфера творчості в навчальному закладі та в групі, включення учня в колективні форми організації різних видів діяльності, співробітництво між вчителем і учнем, допомога педагога у вигляді порад, залучення учнів до оцінювання власної діяльності.

Важливим завданням навчально-виховного процесу є формування мотивації навчання на окремих етапах уроку.

Залежно від змісту уроку педагог  повинен організовувати певний цикл навчальної діяльності і формувати відповідний їй мотиваційний цикл. Мотивація навчання на уроці відбувається в кілька етапів.

I етап — мотивація початку роботи, первинна мотивація.

II етап — мотивація виконання роботи, закріплення і підсилення первинної мотивації.

III етап — мотивація завершення уроку (результативність, постановка цілей на майбутнє).

Завдання вчителя  полягає у забезпеченні постійних мотиваційних дій учня на всіх етапах уроку.

Етап первинної мотивації.  На початку уроку учень повинен зрозуміти, що корисного і нового він дізнається на ньому, де може застосовувати набуті знання. Вчитель може використати кілька видів спонукання учнів до навчальної діяльності:

1) активізувати мотиви, що виникли на попередніх заняттях;

2) збудити мотиви незадоволеності своїми результатами;

3) посилити мотиви орієнтації на попередню діяльність;

4) посилити мотиви здивування, зацікавленості.

Мотивація буде суттєвішою, якщо учень зіштовхнеться з індивідуальними проблемами матеріалу. Педагогічні дослідження підтверджують, що найвищих результатів досягають ті учні, у яких вчитель позитивно оцінює навіть незначні успіхи. Важче навчатися тим, кому педагог лише вказує на помилки та недоліки, і кого дуже рідко хвалить. І, звичайно, найнижча успішність у тих учнів, яким викладач взагалі не повідомляє про їх успіхи на уроці.

Етап закріплення і посилення мотивації. На цьому етапі вчитель орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Можуть бути використані чергування різних видів діяльності: репродуктивних і пошукових, усних і письмових, індивідуальних і фронтальних.

Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікавленість учнів методом викладу матеріалу:

•  цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, історичні екскурсії;

•  незвична форма подання матеріалу, що викликає здивованість в учнів;

•  емоційність мови педагога;

•  пізнавальні ігри;

•  дискусії;

•  аналіз життєвих ситуацій;

• вміле застосування викладачем заохочення.

Особливого значення при цьому набуває вміння учня вчитися. Це передбачає, що учень має:

1) зрозуміти, що таке знання;

2) досягненні поставлених цілей, у роботі та суспільно корисній діяльності;

3) знати, як людина оволодіває знаннями і що засвоєння знань забезпечуються увагою, сприйняттям, усвідомленням, узагальненням і запам'ятовуванням;

4) привчати себе до постійного повторення пройденого матеріалу, прагнути дізнаватися більше.

Особливу увагу вчитель має приділяти оцінці навчальних досягнень учнів, підключати їх до самоконтролю і самооцінки.

На формування позитивної мотивації впливає спосіб ознайомлення учнів з оцінкою. Наприклад, вчитель не тільки констатує факт, а обов'язково хвалить учня за кожне нове досягнення у засвоєнні навчального матеріалу.

Етап завершення уроку. На цьому етапі важливим є вихід учня із діяльності з позитивним власним досвідом і виникнення позитивної установки на навчання у майбутньому, тобто позитивної мотивації перспективи. Для формування такої мотивації не завжди доцільно вести мову про успіхи учнів. Важливо також показати учням їх слабкі місця, щоб сформувати в них об'єктивне уявлення про свої можливості. Це зробить їх перспективну мотивацію більш дієвою.

Таким чином, підтримка вчителем  різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв'язку між його частинами, наповнює кожний етап психологічним змістом. Адже кожний етап уроку — це специфічна за мотиваційним змістом психологічна ситуація. Щоб побудувати психологічно грамотну структуру уроку, педагогу доцільно кваліфіковано планувати ту частину розвиваючих і виховних задач, яка пов'язана з мотивацією та реальним станом уміння вчитися в учнів.

Правильність вибору стратегії і тактики навчання на уроці сприяє повноцінному гармонійному розвитку особистості в цілому. Розвиток позитивної мотивації на уроці — це один із засобів розвитку особистості учня.

2.3. Мотивація при вивченні фізики у загальноосвітніх школах

Вивчення фізики, як і будь-чого іншого, потребує мотивації. Тобто учень (та й вчитель) повинні розуміти, відчувати, навіщо вони роблять те, що роблять, а саме вивчають та викладають фізику.

В нинішні часи виникла певна криза у цьому питанні. Робочих місць для фізиків-фахівців на Україні мало, а престижних робочих місць - ще менше. Випускних та перевідних іспитів з фізики майже немає, вступних - також, і тому виникає цілком слушне питання - а навіщо взагалі ту фізику вивчати? Може, звести її до рівня другорядного предмета, проводити раз на тиждень ознайомчі бесіди, а фахівців готувати у декількох спеціалізованих закладах?

Є певні причини, чому не варто так знецінювати фізику, і про це дещо нижче, а зараз розглянемо традиційні відповіді учнів, навіщо вони вивчають фізику.

1. Щоб мати гарні оцінки.

2. Щоб не сварили батьки.

3. Тому, що фізика - це шкільний предмет.

4. Тому, що фізика - це наука про природу.

5. Щоб застосовувати у побуті.

6. Тому, що фізика - це цікаво.

7. Тому, що подобається вчитель.

Перші три відповіді означають фактично одне й те саме - що вивчення фізики тримається на авторитеті дорослих. Звичайно, авторитет дорослих - могутня річ, але не треба його перевантажувати, бо може й обвалитися. Дітям кажуть - роби те, роби се, і вони слухають, бо знають за дорослими велику силу. Але в старших класах учні починають відчувати і свою силу і пробують протиставляти її дорослим.

Віповідь “фізика - це наука про природу”, на мою думку, не щира. Не часто, але регулярно я її чую, і вона означає, що учень почув на першому уроці, як потрібно відповідати, і слухняно робить це.

Застосування фізики в побуті - це іллюзія. “Побутова фізика” - це уроки праці, а уроки фізики, тобто вивчення фундаментальних законів, розв’язування задач, виявляються, таким чином, зовсім не потрібними. Більшість розділів фізики взагалі не мають ніякого відношення до побутових проблем.

“Тому що цікаво” - приємна відповідь. Але не зовсім зрозуміло звідки ця цікавість береться і куди іноді зникає. Не зрозуміло, якими засобами цікавість викликати і як її втримати. До того ж, деякі моменти вивчення фізики не втримаються на самій цікавості - потрібна наполегливість та кропітка робота. Приблизно те саме стосується і захопленості учнів певним вчителем.

Такі відповіді можна почути від кращих учнів (для інших не існує самого питання, оскільки фізику вони фактично не вивчають і не знають, що вона собою являє). Що ж до них можна додати?

Фізика - наука, що робить чужий світ своїм.

Чому нам приємно бути у колі рідних та друзів? Може, тому, що це найкращі люди в світі? Очевидно, що ні. Гадаю, що кожного дня ми зустрічаємо на вулиці людей, які за психологічними критеріями підходять нам більше. Але вони - чужі. Різниця між чужими та своїми в тому, що своїх ми знаємо. І це знання дає нам відчуття комфорту.

Чому у своєму домі нам приємно та затишно? Може, тому, що будинок, де ви живете - шедевр архітектури? Може, наші квартири обладнані найкращими в світі побутовими приладами? Звичайно, що ні. Просто ми знаємо кожен закуток своєї оселі. За цим знанням нам не потрібно кожного разу звертатися до довідників. І таке знання дає нам відчуття затишку.

У сучасних містах нас оточують речі, створені фізикою. Більшість людей не знають цих речей, хоча трохи звикли до них. Люди оточені чужими речами, і це створює відчуття дискомфорту. Цей дискомфорт є фоном сучасного існування і його навіть не помічають. Але коли людина вивчає певні розділи фізики, цілі класи речей стають якщо не рідними, то знайомими.

Потрібно навчити учнів впізнавати у навколишньому світі явища, розглянуті на уроках фізики, і  отримаємо могутній стимул до подальшого поглиблення та розширення знань.

З точки зору методики це означає, що слід дещо відвернути увагу учнів від дошки, навчальних посібників та лабораторних приладів та направити її на повсякденне життя. Навчити впізнавати. Зокрема, можна задавати додому вимірювання фізичних характеристик побутових предметів. Дуже вражає використання відверто повсякденних предметів (олівців, каструль, цвяхів, картоплин) у лабораторних дослідах.

Фізика - наука, що навчає ефективній діяльності.

Проблема, що потрапила в поле зору фізика, сильно ризикує бути вирішеною. Сила методу фізики - у безпосередньому зв’язку з реальністю. Отримання надійного результату та подальше його використання у вирішенні реальних проблем - цьому може навчити фізика. А це вже щось більш цікаве, ніж доля українського інженера.

Для того, щоб зробити акцент на цьому мотиві, необхідно надати учням можливість самостійного розв’язання проблем. Нехай вони будуть простішими, але вчитель скаже: “Ось, дивися, ти це можеш”. Можна навіть сказати у явному вигляді: “Ми будемо навчатися не фізиці - ми будемо навчатися ефективній діяльності”.

Отримані таким способом здібності до творчого осмислення дійсності та конструктивної практичної діяльності будуть корисні у будь-якій галузі життя. Якщо додати до цього, що жодна наука не може посперечатися з фізикою в ефективності, то стане ясно, що вивченню фізики варто приділити особливу увагу.

Фізика - це можливість безпосередньо застосувати власний розум.

У підлітків, та й у дорослих є велика потреба у самоствердженні. Буває, що учень самостверджується, демонструючи свою фізичну силу, але старшокласники, як правило,  розуміють, що у корови сили все одно більше.

Навчання у школі побудоване так, що, виявляється, не так просто показати свій розум. Вчитель щось сказав - учень має повторювати, а як же йому проявити власний розум? В більшості предметів - історія, географія, хімія, іноземні мови, - учні не мають власного досвіду і мусять в усьому покладатися на вчителів та підручники. А це, погодьтеся, не дуже сприяє самоствердженню. Інша ситуація у фізиці (і на рівні з нею - у математиці). Учень може вільно спостерігати широке коло явищ - механічних, теплових, світлових, електричних. Вчитель має повідомити, по суті, не так вже й багато ключових законів та розповісти про видатні експерименти. (На певних етапах можна навіть спробувати обійтися без цієї попередньої розповіді.) Надалі відкривається необмежений простір для власної активності учнів. Причому, критерієм правильності, конструктивності, ефективності учнівської діяльності є не вчитель, а практика. Вчитель може тільки вказувати на відповідність чи не відповідність учнівських висновків реальності. Таким чином, фізика може виступати, як гімнастика для розуму, де найменші досягнення одразу відчуваються самим же учнем. Математику частіше використовують у цьому розумінні, але математика навантажує абстрактний аспект розуму, а фізика - практичний.

При відсутності конструктивних способів самоствердження, підлітки починають робити таке, що дорослі хапаються за голови та стогнуть, і в цьому стогоні можна розібрати слова про “зіпсованість молоді”.

Загалом, вивчення фізики - спосіб бути щасливим. Можливо, такий підхід не дасть учням знань професійного рівня. Мабуть, залишаться певні прогалини, певні навички не набудуть належної чіткості. Але згадаємо, що більшість учнів не будуть професійно займатися фізикою, і цей дефект освіти їм не зашкодить. А з моря зацікавлених, хоча й не сильно вправних учнів, завжди можна вибрати тих, хто має хист та запропонувати їм зробити фізику профільним предметом. Мотивація таких учнів вже передбачає знайомство з фахівцями, науковими колективами, практику у наукових лабораторіях; загалом, це є темою окремого дослідження.

Висновок

 Усі вищі духовні потреби людини – у пізнанні, самоствердженні, самовираженні, самоактуалізації. Це прагнення до самовдосконалення, саморозвитку. Використати ці потреби для мотивації навчання – означає відкрити шлях до підвищення якості освіти. Основними серед стимулювання завдань навчання є стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів та формування пізнавальних потреб. Адже, викладання – це мистецтво, а не ремесло  Винаходити, вимагати, удосконалюватися – єдиний можливий курс сучасного педагога.

Таким чином, підтримка викладачем різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв'язку між його частинами, наповнює кожний етап психологічним змістом. Адже кожний етап уроку — це специфічна за мотиваційним змістом психологічна ситуація. Щоб побудувати психологічно грамотну структуру уроку, педагогу доцільно кваліфіковано планувати ту частину розвиваючих і виховних задач, яка пов'язана з мотивацією та реальним станом уміння вчитися в учнів.

Правильність вибору стратегії і тактики навчання на уроці сприяє повноцінному гармонійному розвитку особистості в цілому. Розвиток позитивної мотивації на уроці — це один із засобів розвитку особистості учня.

Формування мотивації до навчання учнів повинні бути ретельно вивчені педагогом, оскільки саме пізнавальна мотивація є неодмінною умовою успішної професійної діяльності людини. Мотивація до навчання та пізнавальної діяльності виступає перед нами як сильний засіб навчання. Активізація пізнавальної діяльності учня без формування мотивації не тільки важка, але практично і неможлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і зміцнювати мотивацію як стійку рису особистості  і як могутній виховний засіб навчання.

Підвищенню мотивації навчання учнів сприяє використання сучасних комп'ютерних технологій та інтерактивних моделей навчання, а також уроки зі створенням проблемної ситуації на різних етапах; з використанням комп'ютерного тестування, позаурочна робота з виконання проектів і дослідницьких робіт з використанням ресурсів Інтернет.

Література 

 1. Канюк С.С . Психологія мотивації: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002 – С. 238-248.

                   2.  Лозова В. І. Пізнавальна активність школярів. — Харків: ОВС, 1990. — 164 с.

3.Маркова А. К., Матис Т. А., Орлов А. Б. Формирование мотивации учения. – М., 1990. – 212 с.

4.Мартиненко, Ю. Пізнай себе [Текст] / Ю. Мартиненко // Шкільний психолог. – 2009. - № 4. – З. 36 - 40

5. Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие / 2-е изд. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А. 2000. - С. 130 -150.

  

додаток 1

Методика «Вивчення ставлення до               навчання»                                                                       

    (за Г.М.Казанцевою)       

                                                                                                              

Дай відповіді на запитання «Чому ти вчишся?», підкресливши ті варіанти, які найбільше відповідають тобі, та запропонуй свої варіанти.

1.                 Це мій обов’язок.

2.                 Хочу бути грамотним.

3.                 Хочу бути корисним громадянином.

4.                 Не хочу підводити свій клас.

5.                 Хочу бути розумним і обізнаним.

6.                 Хочу отримати міцні й глибокі знання.

7.                 Хочу навчитися працювати сомастійно.

8.                 Усі вчаться, і я – також.

9.                 Батьки примушують.

10.             Подобається отримувати гарні оцінки.

11.             Щоб похвалив учитель.

12.             Щоб зі мною дружили однокласники.

13.             Примушує класний керівник.

14.             Хочу вчитися.

15.             Мені цікаво, я отримую задоволення.

Аналіз результатів                                                                                                                  Аналізуючи обрані варіанти відповідей, можна зробити висновок про ієрархію мотивів навчання.

додаток 2

Методика «Спрямованість на набуття знань»                                                                       (за Є.П.Ільїним, Н.А.Курдюковою)

Пропонується ряд тверджень-запитань із варіантами відповідей. Із двох варіантів потрібно вибирати один, який найбільше тобі відповідає.

1.Отримавши погану оцінку, ти, прийшовши додому:                                                 А)  зразу  сідаєш  за  виконання  домашніх  завдань,  повторюючи  те,  що  погано  знав;                                                                                                                       Б)  дивишся  телевізор,  чи  граєш  на  комп’ютері,  тому  що  цей  предмет  буде  через  день;                                                                                                                 2.Отримавши  добру  оцінку, ти  прийшовши  додому                                                                А) починаєш  готуватись  до  наступного  уроку                                                                           Б) не  готуєшся  до  наступного  уроку,  оскільки  знаєш,  що  тебе  не  будуть  запитувати;                                                                                                                                   3. Чи  буває  таке,  що  ти  не  задоволений  своєю  відповіддю  чи  оцінкою:             А) так;                         Б)ні;                                                                                                             4. Що  для  тебе  навчання:                                                                                                           А) пізнання  нового                                                                                                                 Б) важкий  обов’язок                                                                                                                  5. Чи  аналізуєш  після  того,  як  отримав  погану  оцінку,  що  ти  зробив  неправильно:                                                                                                                                     А) так                 Б)ні                                                                                                                    6. Чи  залежать  твої  оцінки    від  того,  як  ретельно  ти  готуєшся  до  уроку:                    А) так        б) ні                                                                                                                                  7. Чи  залежить  твоє  бажання  виконувати  домашнє  завдання  від  того,  чи  ставлять  за  нього  оцінки:                                                                                                               А)  так    Б)  ні                                                                                                                                    8.  Чи  легко  ти  включаєшся  в  навчання  після  канікул:                                                       А) так   б) ні                                                                                                                                           9.  Чи  шкодуєш  ти,  коли  не  буває  уроку  з  причини  хвороби  вчителя:                        А) так   б) ні                                                                                                                                         10. Коли  ти  в  бібліотеці  отримуєш  нові  підручники,  тобі  цікаво,  про  що  в  них  йдеться:                                                                                                                                  А) так   б)ні                                                                                                                                     11. Що,  на  твою  думку,  краще – вчитися  чи  хворіти:                                                                  А) вчитися   б) хворіти                                                                                                                   12. Що  для  тебе  важливіше – оцінки  чи  знання:                                                                    А) оцінки  б) знання           

Обробка  та  аналіз  результатів                                                                                        За  кожну  відповідь  нараховується  1  бал.  Про  мотивацію  на  отримання  знань  свідчать  ствердні  відповіді «А»  на  запитання  1 – 6 ,  8 – 11  та  відповіді  «Б»  на  запитання  7  і  12.  Сума  набраних  балів  говорить  про  ступінь  сформованості  мотивації   на  набуття  знань.